Сьогодні, коли Україна переживає епохальні зміни як в політичній, так і в економічній сферах, знову гостро постає питання ролі фондового ринку в житті країни. Варто пам’ятати, що саме фондовий ринок є тим індикатором, за яким іноземні інвестори визначають стан національної економіки. Як і куди рухатись, що має стати поштовхом для зростання – ці питання зараз дуже активно обговорюються. Відносно невеликий український фондовий ринок має достатню кількість учасників та організацій зі своїм окремим баченням подальшого розвитку. Однією з таких авторитетних організацій є Асоціація «Українські фондові торгівці», голова якої Сергій Антонов поділився з УНІАН своїми оцінками того, що відбувається, та планами на майбутнє.

- Пане Сергію, в чому, на Вашу думку, полягає основна причина сьогоднішнього стану українського фондового ринку? Що треба зробити для покращення ситуації?

- Базовою проблемою, яку нам всім необхідно вирішити, є підвищення привабливості української юрисдикції для учасників фінансових ринків та міжнародної спільноти. Певна річ, під «юрисдикцією» мається на увазі складний комплекс факторів, зокрема, прогнозованість та демократизація політичної системи, прозорість та незалежність судочинства, перспективи розвитку економіки, зрозумілість оподаткування, легкість ведення бізнесу тощо.

Двоє з трьох міжнародних інформаційно-аналітичних агенцій відносять український фондовий ринок до типових фронтирів, найменш розвинутих ринків (Frontier markets), яких в світі ще близько трьох десятків. Термін можна пригадати з численних вестернів. Пам’ятаєте, американський Дикий Захід? Оце був фронтир. Тож Україна – фінансовий Дикий Захід. Більше того, третя міжнародна агенція - FTSE - восени 2013 року виключила Україну навіть з числа кандидатів до переліку фронтирів відповідно до власної класифікації. Прикро, але це показник багаторічної роботи учасників ринку, в т.ч. держави.

- А як Ви оцінюєте перспективи приходу іноземних інвесторів, яких так всі чекають?

- Так, можливо, останні події дозволять міжнародним інвесторам інакше подивитися на низку притаманних українському ринку ризиків, оскільки наша країна зробила вже остаточний вибір на користь руху в бік розвитку за демократичними європейськими стандартами. Все ж таки оцінка ризиків інвесторами, навіть інституційними, передбачає не тільки формалізовані підходи, але й суб’єктивні, і не тільки відповідність поточного стану, але й перспективи – і досить специфічним чином. Скажімо, Сорос вважає, що фінансові ринки не можуть правильно враховувати майбутнє – вони взагалі не враховують майбутнього, вони допомагають його сформувати. Тобто, йдеться про інвестиційну перспективу, надію інвесторів на суттєве поліпшення якості юрисдикції вже найближчим часом.

Традиційно (можна згадати і події 2005 року в Україні) в такій ситуації різко зростає попит на активи в країні, режим якої змінився на більш адекватний та зрозумілий для міжнародної спільноти. Звичайно, приклади є різні – позитивні та негативні. Але, якщо подивитись на країни, де протести не тривали надто довго, то зазвичай спостерігається зростання ВВП. Зокрема, в Грузії з +5,9% у 2004 р. до +9,6% у 2005 р., у Киргизії з -0,5% у 2010 р. до +6% у 2011 р., в Україні  з +2,7% у 2005 р. до +7,3% у 2006 р.

Оскільки наразі Україну підтримує міжнародна спільнота, то для зростання ВВП в 2015 році є зрозумілі передумови у вигляді отримання фінансових ресурсів. Принципово, що МВФ прийнято рішення про поновлення співпраці з Україною. Це завжди сприймається інвесторами як сигнал про можливість інвестування в країну.

Тобто, можна очікувати активізації інтересу іноземних інвесторів, в т.ч. інституційних, до інвестування безпосередньо у фінансові інструменти українських компаній, а не в їх SPV (від англ. special purpose vehicle, компанія спеціального призначення – ред.) в інших юрисдикціях. Але для цього необхідно ще чимало зробити.

- Наприклад, навчити вітчизняного інвестора використовувати внутрішній фондовий ринок?

- Звичайно, не меншою мірою це відноситься і до внутрішніх інвесторів. Доки фондовий ринок знаходиться у процесі реформування, складно очікувати, що інституційні та індивідуальні інвестори почнуть більш широко використовувати цінні папери українських емітентів для диверсифікації своїх інвестицій. Є певна суперечливість у тому, що, з одного боку, ми нарікаємо на недостатність в країні капіталу, а з іншого - при кожній ситуації нестабільності на валютному ринку починаємо перелічувати кошти населення поза банками, аби оцінити, як панічна купівля валюти може вплинути на курсоутворення та золотовалютні резерви. Ці долари «під матрацами» і є головною ознакою недовіри до національної юрисдикції.

Таким чином, головне завдання України в цілому та національного фінансового ринку зокрема - сформувати довіру до юрисдикції як у зовнішніх, так і у внутрішніх інвесторів. Це - довгостроковий план роботи всіх державних органів та й усього суспільства загалом.

- Що Ви пропонуєте: посилити боротьбу з маніпуляціями на ринку чи робити наголос саме на формуванні корпоративної культури українського емітента?

- Учасникам ринку необхідно персонально усвідомити, що той, хто маніпулює цінами, надає неповну або недостовірну інформацію, обманює міноритаріїв, ставить власні інтереси вище за інтереси клієнтів тощо - не створює довіри до української юрисдикції. А навпаки. І це проблема набагато серйозніша і складніша, ніж якість українських емітентів - навіть дуже хороший емітент із сьогоднішнім рівнем довіри до вітчизняної юрисдикції грошей не залучить, а інвестор - не інвестує.

- До речі, як Ви оцінюєте перспективи українського IPO? Що, на Вашу думку, заважає зараз українським компаніям залучати кошти через інвестиційні інструменти?

- Справді, успішність фондових бірж в сучасних умовах значною мірою визначається саме вмінням залучати маловідомих на міжнародному рівні, але цікавих емітентів, які можуть отримати капітал на більш привабливих умовах, ніж на локальному фінансовому ринку, і забезпечити незвично привабливу прибутковість. Втім, всі розуміють, що не буде нормального українського IPO, доки не буде довіри до української юрисдикції.

Ми категорично не згодні з думкою, що саме недостатність внутрішніх інвестицій робить беззмістовним українське IPO – якщо буде цікаво, буде довіра, то й гроші обов’язково знайдуться або прийдуть.

Певна річ, мислячі люди розуміють, що для цього потрібно виконати багато взаємопов'язаних завдань, розробити комплексну програму дій. При цьому багато заходів виходять за межі завдань, які традиційно розроблюються для підвищення привабливості національних фінансових ринків, – напевне, теми незалежності судів, викорінення корупції повинні стати викликом для українського суспільства.

- У нас вже не раз писали програми розвитку фондового ринку. Вам не здається, що це «робота в стіл»?

- Дотепер програми, концепції, стратегії та відповідні реформи, частіше за все, не були частиною постійної, комплексної роботи з розвитку ринку, оскільки обговорення та прийняття законодавства про цінні папери зазвичай проходило за залишковим принципом – дуже рідко ці питання ставали дійсно пріоритетними для держави. Досвід свідчить, що «диявол у дрібницях», що неналежна форма профанує корисний зміст державних заходів.

Багатьом, можливо, хотілося б, аби ринки змінювалися не послідовно, еволюційно, а одним плеском долонь, за помахом чарівної палички. Ми пам'ятаємо ці плески - прогнози про появу чи не мільйонів інтернет-трейдерів, які натискають кнопки і одразу заробляють мільйони, прогнози стрімкого зростання накопичень недержавних пенсійних фондів, які автоматично створять надлишок грошей на ринку, прогнози вражаючих змін на ринку в результаті реалізації технології подвійного лістингу та ін.

Остання за часом такого роду ініціатива – поради, надані учасниками ринку на початку березня голові Верховної Ради, в.о. Президента України. Ні, ну насправді, хтось дійсно вважає, що «спрощення процедур реєстрації випуску… цінних паперів» може «стати фундаментом для забезпечення економічної стабільності та проведення структурних реформ»?

Нам здавалося, всі вже переконалися, що фінансові ринки так не працюють, що потрібна копітка робота щодо узгодження інтересів всіх учасників ринку, створення надійної правової та методологічної основи. І навіть при цьому не факт, що все станеться саме так, як хотілося б.

- Все ж, на Вашу думку, коли можна очікувати якихось позитивних змін на українському ринку?

- Не треба очікувати, що навіть кардинальні зміни, що призведуть до позитивного сприйняття української юрисдикції міжнародною інвестиційної спільнотою, обов’язково призведуть до спрямування інвесторами зі всього світу своїх фінансових потоків до України. Навряд чи Україна в середньостроковій перспективі стане не світовим, а хоча б регіональним центром ліквідності, бо існуюча структура міжнародних ринків капіталу складалася десятиріччями та характеризується інертністю. Втім, якщо українські емітенти зможуть залучати капітал на визнаних європейських фондових майданчиках (існуючих центрах ліквідності), то вже це буде значним позитивом.

- А на які інструменти Ви пропонуєте поставити? На облігації?

- Зараз вже можна говорити про початок конкуренції, але лише про початок, між різними видами фінансових інститутів, про зростання значущості інститутів спільного інвестування, недержавних пенсійних фондів та страховиків, але превалювання ролі банків залишається об’єктивним фактом. Певною мірою, домінування банків можна пояснити не тільки тим, що вони виникли в Україні раніше інших фінансових інститутів, але й тим, що від самого початку функціонування національної банківської системи існує пільга при оподаткуванні відсотків за банківськими депозитами, що робить альтернативні інструменти інвестування (наприклад, начебто дуже схожі облігаційні позики тих самих банків) менш привабливими. Тому існуючі пропозиції щодо оподаткування депозитів варто розглядати разом з питанням «симетричності» фіскального навантаження на фінансовому ринку.

Щодо облігацій. Чи можна так просто відмовлятися від найважливішої ролі в національній економіці вже достатньо розвинутої банківської системи, ролі ринку облігаційних інструментів (державного, муніципального, корпоративного боргу)? Багато концепцій апологетів ринку акцій, напевне, виходять із припущення, що облігації – це взагалі не тема. Якийсь нудний бюджетний процес, інструментарій монетарної політики – нехай цим займаються менш креативні люди. Зважаючи на реалії існуючого ринку капіталу, більш об’єктивною бачиться позиція, що ще тривалий час борговий сегмент ринку буде найбільш значущим.

- Скільки в Україні повинно бути бірж?

- У світовій практиці чітко відслідковується тенденція до консолідації біржових майданчиків. У нас працює десять бірж і ще цієї осені поговорювали про відкриття одинадцятої. Забагато, як для українського фондового ринку. Тим більше, що уже не перший рік близько 90% торгів концентруються на двох-трьох біржах.

Безперечно, конкуренція між біржами і депозитаріями на локальному ринку в короткостроковій перспективі привела до підвищення якості функціонування ринку, популяризації нових інструментів, а також до зростання кількості торгових, розрахункових і клірингових сервісів. Але у довгостроковому плані така конкуренція створює серйозне навантаження на ринок. За останні роки робота 3-х депозитаріїв і 10-ти бірж привели до створення десятка різних клірингових моделей, і найбільш активним учасникам ринку довелося підлаштовуватися до цієї різноманітності. А це - різна методологія, різне ІТ, різні тарифи, необхідність встановити на робочих місцях програмне забезпечення 3-х депозитаріїв та термінали 3-5 бірж, імпортувати ці різнорідні і різноформатні дані у звітність та багато іншого.

Як бачите, однозначно зайняти позицію, що має бути одна або п’ять бірж – некоректно. Це має визначати або ринок і досвід, або держава відповідним законом.

- На початку квітня АУФТ запропонувала НКЦПФР концепцію делегування повноважень щодо обліку, встановлення вимог та контролю за програмними продуктами на фондовому рику. Розкажіть коротко, в чому суть Вашої пропозиції?

- Впровадження та розвиток електронного документообігу, автоматизації та комунікацій на фондовому ринку є одним з ключових завдань організації з саморегулівним статусом (СРО) АУФТ. На сьогодні ринок має законодавчо встановлені вимоги до спеціалізованого програмного забезпечення, але фактично не ведеться контроль відповідності цим нормам, своєчасності оновлення тощо. Забезпечити контроль СРО планує через співпрацю із його розробниками, які на сьогодні випали зі сфери впливу комісії. А що значить забезпечення відповідності програмних продуктів, як не формат спілкування з його розробниками? Також планується стимулювати створення єдиного реєстру програмного забезпечення, яке відповідає законодавчим вимогам. Тобто, спочатку нам треба буде зрозуміти на якому програмному забезпеченні фактично працює фондовий ринок, чи дозволяє воно взаємну інтеграцію. Далі можна буде, виходячи із існуючої картини, розробляти пропозиції щодо розвитку інформаційної системи.

Хочу наголосити, що АУФТ не претендує на повноваження, які передбачають санкції. Санкції залишаються невід’ємним правом комісії так само, як і право у будь-який час звільнити СРО від делегованих функцій.

- Які у Вас взаємовідносини з іншими СРО?

- Робочі. У нас з усіма робочі відносини - на інше не вистачає часу. А які ще можуть бути відносини? Ми завжди готові до конструктивного діалогу. В АУФТ завжди відкриті до конструктивних пропозицій колег. Наприклад, на початку травня АУФТ підтримала звернення УАІБ до в.о. Президента та до прем’єр-міністра щодо необхідності, у разі прийняття рішення про зміни керівного складу НКЦПФР, застосовувати практику попереднього обговорення та узгодження кандидатур на посади голови та членів цих колегіальних органів з представниками професійних та громадських організацій, які представляють інтереси учасників цих ринків та споживачів фінансових послуг.

- У минулому році у нас відбулася масштабна реформа на фондовому ринку, з’явились нові інституції, такі як Центральний депозитарій, Розрахунковий центр. Ви вже мали змогу оцінити їх роботу, можливо у Вас є якісь побажання щодо її вдосконалення?

- Якщо ж коротко, то хотілось би побажати щоб і керівництво, і співробітники цих установ завжди пам'ятали, що вони надають сервісні послуги, вони служать ринку, а не навпаки. Якщо ж здається, що вони є «пупом ринку», то це зовсім не так! Основа ринку - це відносини емітент-інвестор! А всі фінансові посередники - професійні учасники ринку, в тому числі Нацдепозитарій та Розрахунковий центр - лише надають їм послуги.

Автор: Андрій Гарасим