Часто особи, причетні до фондового ринку, в тому числі покликані його регулювати, кажуть, що ринку акцій в Україні нема.

Одним з останніх розвивав цю риторику голова НКЦПФР.

Що ж це означає насправді?

Це значить наступне: системні збочення відносин емітента й інвестора призводять до того, що неможливо оцінити вартість акціонерного капіталу.

Якщо коротко, то причина такої ситуації на ринку акцій - відсутність зацікавленості базових учасників ринку один в одному: емітент не зацікавлений в портфельному інвесторі, а інвестор - в портфельних інвестиціях.

У таких умовах справедлива щоденна оцінка вартості акціонерного капіталу просто не потрібна ні емітентам, ні інвесторам.

Незалежно від періодичної наявності або відсутності біржових курсів, ринкова ціна на будь-яку акцію в Україні просто відсутня.

Чи можна говорити про наявність сформованих цін, якщо коливання вартості "блакитних фішок" в рази за рік є не винятком, а правилом?

Пов'язана така відсутність збігу інтересів з особливостями становлення ринку акцій в Україні.

По-перше, в результаті багаторічних приватизаційних потуг ми отримали рекордну в Європі кількість акціонерних товариств. Іншого способу організаційно-правової форми для держпідприємств не передбачалося, і вони були змушені функціонувати саме в формі АТ.

Трохи пізніше таким же насильницьким шляхом відкриті товариства змусили перетворитися на публічні і загнали на біржі, в біржові списки. Причому можливість змінити свій статус, наприклад, на приватне акціонерне товариство, тривалий час була законодавчо обмежена кількістю акціонерів.

Зараз такі обмеження зняті, але натомість публічні компанії повинні відповідати вже не умовам перебування в біржових списках, а умовам перебування в біржових реєстрах. Тобто відповідати дедалі вищим лістинговим вимогам, які стабільно посилюються регулятором, і не завжди з об'єктивних причин.

Зараз спостерігаємо винятково адміністративні спроби інтегрувати емітентів акцій в регульований ринок, але от якось нема взаємності. Емітенти не можуть залучити капітал на внутрішньому ринку акцій на ринкових умовах.

Нечисленні технічні випуски проходять принципово поза біржами, що тільки підтверджує неринковість емісій. Цілі таких випусків очевидні і не мають нічого спільного з ринковим залученням капіталу: домінують залучення у пов'язаних осіб для збільшення статутного капіталу банків і держкомпаній.

Якоюсь мірою статус ПАТ може бути цікавим тільки великим компаніям, які опікуються своїм іміджем для суто зовнішніх контрагентів і потенційних інвесторів.

По-друге, приватизація і наступні рухи великих пакетів акцій, у всякому разі, у найбільш відомих емітентів, що належать до "блакитних фішок", проходили в рамках обслуговування олігархічної моделі економіки.

Псевдоринок акцій спочатку спрацював як пилосос - всмоктав у власність олігархів найбільш привабливі об'єкти. Потім на ринок повернулася "решта", щоб якісь "гравці" - власники дрібних пакетів акцій, торговці цінними паперами, ІСІ, НПФ - могли погратися своїми мізерними пакетами "в пасочки" на біржі і періодично формувати видимість "ринкової" ціни - а раптом знадобиться.

Треба ж пресі якось рейтинги мільярдерів рахувати, під щось залучати капітал з-за кордону і продаватися нерезидентам, які можуть це прийняти за чисту монету.

По-третє, не тільки олігархи, а й просто більш-менш значущі власники з огляду на традиції рейдерства і неефективну судову систему заради уникнення сюрпризів підтримують досить консолідовану структуру власності, коли компанія-емітент акцій на 75-99% належить одному або групі пов'язаних акціонерів.

Треба враховувати, що від ринку акцій міноритаріям чекати нема чого - традиція обов'язкової виплати дивідендів відсутня. Групі компаній простіше сконцентрувати прибуток на підприємстві з менш публічним статусом, ніж емітент акцій.

Так навіщо емітенту сильно піклуватися про захист прав міноритарних акціонерів, створювати собі позитивний імідж на біржі, відстежувати вартість своїх акцій?

Відчуйте різницю: або ти сам вирішив створити публічне товариство, щоб залучити зараз і залучати в майбутньому капітал для розвитку, і в обмін на це йдеш на витрати, прозорість, або тебе змусили стати публічною компанією, постійно створювати якусь видимість, та ще й платити за це.

Не більше приводів отримати на виході реальну ціну акцій і у кваліфікованих інвесторів. Особливо, якщо розмір комісії або іншої винагороди від клієнтів залежить від динаміки цін вельми опосередковано.

У цих умовах плани комісії шляхом зміни лістингових умов стимулювати ринок акцій виглядають, як мінімум, наївно. Гляньмо на найближчі події у сфері законодавства, що регулює діяльність акціонерних товариств.

З початку 2016 року почали діяти нові лістингові вимоги - рішення НКЦПФР №1217 від 6 серпня 2015 року. Найбільш критичними для емітентів акцій стали критерії другого рівня лістингу. У перший просто ніхто не потрапив. Там залишилися боргові держпапери, які, на щастя, уникнули нормотворчого свербіння регулятора.

Отже, вимоги для другого рівня лістингу такі.

1. Власний капітал і чистий річний прибуток - по 400 млн грн. Відпали дрібні і середні компанії, але залишилися збиткові.

2. Ринкова капіталізація - 100 млн грн. Здавалося б, не так багато, але для розрахунку показника щонайменше в 30% торгових днів за квартал повинен фіксуватися біржовий курс.

3. Кількість акціонерів - 200.

4. Мінімальна частка акцій в обігу - free-float - 10%. Непідйомна норма навіть для традиційно орієнтованих на реальну публічність емітентів з огляду на означені національні особливості формування структури власності.

Низка цих вимог не діє для банків, тому чотири банки і присутні в біржових реєстрах. Прогнози різкого скорочення лістингового інструментарію виправдалися: з початку 2015 року до кінця січня 2016 року кількість акцій в біржових реєстрах скоротилася із 180 до 18, кількість корпоративних облігацій - з 230 до 60.

У багатьох виникли такі питання.

1. Чому одним потрібно виконувати лістингові вимоги, а іншим ні?

2. Чому важливою виявилася наявність корпоративного секретаря, а не прибутковість?

3. Чому відповідність принципам корпоративного управління виявилася рекомендацією, а не вимогою? Чому в лістинг потрапили акції збиткової компанії, яка роками порушує права міноритаріїв навіть в частині такого базового їх права, як отримання вже нарахованих дивідендів?

Більш того, поки що мова йде про добровільність проходження лістингу для емітента, але скоро це стане обов'язком.

1 травня 2016 року набирає чинності нова редакція закону "Про акціонерні товариства", згідно з якою кожне ПАТ зобов'язане пройти процедуру включення акцій до біржового реєстру. В іншому випадку комісія застосує санкції. Що ж вийде? Емітент буде змушений перетворитися, наприклад, в приватне АТ.

Оскільки емітентів, які відповідають вимогам щодо частки акцій, що перебувають у вільному обігу, нема, то мова піде про всі публічні АТ.

Як зазначалося, концентрація акцій у мажоритарників - не їх забаганка, а результат об'єктивних процесів у державі та економіці. Ці процеси впливають на емітентів. Деолігархізації нема, судова реформа йде ні добре, ні погано, тому нема й стимулів для емітентів виходити на ринок і ділитися з міноритаріями.

Або все ж слід сподіватися на "власників компаній, у яких буде реальне бажання потрапити до біржового реєстру" - цитата з інтерв'ю голови регулятора. Виглядає сумнівно: інвестор, який має контроль над емітентом, а часто володіє більш ніж 90% акцій, раптом відмовиться від контролю і продасть більшу частину акцій?

Порядки денні зборів акціонерів багатьох публічних компаній вже відобразили результати новацій. Емітенти, з назвами яких роками асоціювався вітчизняний ринок акцій, надають своїм акціонерам можливість оперативно зробити вибір на користь виходу з такої надмірно витратної правової форми, як ПАТ.

Оптимісти з комісії, правда, стверджують, що норма про обов'язковість лістингу на фондовій біржі до 1 січня 2018 року застосовується тільки до публічних АТ, акції яких уже включені до біржового реєстру (прикінцеві положення закону №289-VIII).