Інститут суспільно-економічних досліджень провів круглий стіл на тему «Реформа регулювання фінансового сектора: перспективи і виклики для фінансового ринку». Під час заходу, який відбувся в інформаційному агентстві «Укрінформ», народні депутати, представники НБУ, НКЦПФР, Нацкомфінпослуг, асоціацій учасників фінансового ринку та профільні експерти проаналізували основні шляхи реформування системи держрегулювання  на фінансовому ринку України.

ПРАВОВА БАЗА

У липні 2016 року парламентом у першому читанні був прийнятий проект закону «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» (щодо консолідації функцій із державного регулювання ринків фінансових послуг) (реєстраційний №2413а). Ним передбачається, що функції із регулювання більшості суб’єктів небанківського фінсектора (страхових компаній, кредитних спілок, ломбардів тощо) будуть передані до Національного банку України , а інших суб’єктів (недержавних пенсійних фондів, фондів операцій з нерухомістю тощо) – до Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку .

За словами Голови Правління Інституту суспільно-економічних досліджень Анатолія МАКСЮТИ, сьогодні економіка України знаходиться в ситуації, коли після глибокого падіння починається певне зростання. Але все ж таки чогось не вистачає для того, щоб вона почала реально зростати. В першу чергу, йдеться про нестачу довіри, зокрема до фінансового сектору, а також нестачу інвестиційних ресурсів для збільшення обсягів ВВП.

Роль фінансового ринку зараз зростає, й треба визначити, які реформи потрібно здійснити для стимулювання акумуляції необхідних коштів, що стануть базою для економічного зростання.

Основними програмними документами, на основі яких реформується фінансовий сектор, є такі:

– Меморандум про фінансову та економічну політику з МВФ;

– Угода про партнерство і співробітництво між Україною та Європейськими Співтовариствами та їх державами-членами;

– Комплексна програма розвитку фінансового сектору до 2020 року;

– Програма діяльності Кабінету Міністрів України.

Пан Максюта підкреслив, що фінансовий ринок складається з великої кількості фінустанов. Лідерами за кількістю є інститути спільного інвестування, фінансові компанії та кредитні спілки. При цьому найбільший обсяг активів зосереджено в банківській системі. За нею йдуть ІСІ та страхові компанії.

Актуальним питанням є вдосконалення механізмів державного регулювання фінансового ринку. Саме на його вирішення спрямовано ряд нових законодавчих ініціатив, ініційованих органами виконавчої влади. Сьогодні важливо знайти ту модель, яка б влаштовувала ринок, відповідала світовій практиці і, найголовніше, потребам України. Вона не повинна нашкодити ринку, а навпаки має зробити його більш зручним як для споживачів фінансових послуг, так і для інвесторів, а також сприяти підвищенню рівня їхнього захисту. Нові законопроекти щодо різних сегментів фінансового ринку, які перебувають на розгляді у парламенті, доцільно приймати комплексно та скоординовано.

ПОГЛЯД З ПАРЛАМЕНТУ

Народний депутат України, член Комітету Верховної Ради з питань фінансової політики і банківської діяльності Максим ПОЛЯКОВ підкреслив, що реформа державного регулювання фінансового сектору повинна відбуватись максимально виважено, а усі нові закони у цій сфері мають буди узгоджені між собою. При цьому процес реформування має врахувати усі можливості та позитивні чинники існуючої фінансової системи й на цій основі підвищувати її ефективність.

Крім проекту закону щодо реформи державного регулювання на фінансовому ринку, на розгляді у парламенті перебуває ще цілий ряд законопроектів щодо деривативів, захисту прав споживачів, страхування, споживчого кредитування. Якщо зазначений комплекс законів буде прийнятий на поточній сесії парламенту, він докорінно змінить вітчизняну фінансову систему.

Аналізуючи законопроект «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» (щодо консолідації функцій із державного регулювання ринків фінансових послуг), пан Поляков виділив кілька ключових моментів. Зокрема, на його думку, Національному банку не доцільно надавати функції із захисту прав споживачів фінансових послуг. Краще залишити її за Нацкомфінпослуг. Також слід враховувати, що передача НБУ повноважень контролю за великою кількістю учасників небанківського фінансового сектору поряд із контролем за банками може значно знизити ефективність його здійснення.

Разом із тим, можна більш активно залучати НБУ й, зокрема Раду Нацбанку, до вирішення питань координації фінансової політики, призупинення дії нормативно-правових документів Нацкомфінпослуг, призначення керівництва Комісії, а також до узгодження спільної політики в небанківському фінансовому секторі. Це посилить Комісію, збереже її основні функції та створить механізм регулювання, який міг би ефективно працювати.

Зараз у Нацкомфінпослуг є й непритаманні їй повноваження, які мають бути передані до НБУ. Насамперед, мова йде про регулювання діяльності кредитних установ, де спостерігаються певні проблеми.

Окреме питання – це інституціональна спроможність Нацкомфінпослуг. Зараз заходи впливу регулятора досить слабкі. Існують проблеми щодо надання інформації від учасників ринку до Комісії. Наразі саме на цих речах необхідно зосередитись і знайти оптимальне вирішення відповідних питань.

НАЦКОМФІНПОСЛУГ

Регулювання фінансового ринку в Україні практично не розвивається, вважає Член Нацкомфінпослуг Денис ЯСТРЕБ. На його думку, поки що не спостерігається реального наповнення проголошеної реформи фінсектору. Питання, які саме органи здійснюватимуть у подальшому регулювання ринку, вирішуватиме Верховна Рада. Зі свого боку, Комісія намагається підвищувати ефективність регулювання. На жаль, існуюча система нагляду не передбачає різницю підходів до платоспроможних та неплатоспроможних учасників ринку, також немає різниці між тими компаніями, які залучають кошти й тими, які їх віддають.

Виходячи з цього, Комісія запропонувала парламенту своє бачення реформи, яка б надала більше можливостей для оздоровлення ринку та його розвитку. Запропонована модель передбачає структурування та поділ ринку на суб’єктів, що накопичують кошти, для яких треба підвищити вимоги щодо платоспроможності, та суб’єктів, що надають кошти, відносно яких необхідно вирішити питання підвищення якості послуг. Паралельно важливо запровадити інструментарій впливу регулятора на проблемних та фіктивних учасників ринку.

Пан Ястреб вважає, що статус усіх зазначених сегментів ринку потрібно закріпити на законодавчому рівні й передбачити особливості державного нагляду та відповідні заходи впливу по кожному з них окремо. При цьому до неплатоспроможних компаній мають застосовуватися кардинальні заходи, які або сприятимуть повному вирішенню їхніх проблем, або виводитимуть такі компанії з ринку. В свою чергу, фіктивні компанії треба або виключати з Держреєстру фінустанов, або ліквідувати.

Також доцільно вдосконалити законодавство в частині наглядової функції регулятора. Це, насамперед, стосується проведення Комісією перевірок, їх способів, методів та процедур. Перевірки мають бути жорсткими та прозорими.

Регулятор небанківського фінансового сектору повинен мати незалежність. На нього не мають впливати інші органи державної влади й надавати йому ті чи інші дозволи, як це відбувається сьогодні.

НКЦПФР

За словами Члена НКЦПФР Дмитра ТАРАБАКІНА, Оцінка імплементації в Україні Принципів та цілей регулювання ринку цінних паперів IOSCO, проведена попереднім складом Комісії, дала досить низький результат. Це показує, наскільки Україна відстає у плані регуляторного поля від країн, що входять до IOSCO. Тому головним завданням Комісії є реалізація тих принципів, які використовують у своїй роботі регулятори ринків цінних паперів країн-членів цієї організації.

Частину з них регулятор вже намагається імплементувати через законопроект «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» (щодо регульованих ринків та деривативів) (реєстраційний №3498).

Днями розпочинається великий проект з ЄБРР, який НКЦПФР реалізовуватиме спільно з Національним банком, Національним депозитарієм та Розрахунковим центром. Він передбачає розробку концепції зміни депозитарної системи та підходів до функціонування інфраструктури ринків капіталів в Україні. На основі цієї концепції буде розроблено новий закон або зміни до відповідного законодавства, що базуватимуться на директивах ЄС.

Другим напрямком роботи Комісії є приведення законодавства у сфері корпоративного управління до європейських директив. Насамперед, йдеться про розкриття інформації емітентами і, в першу чергу, публічними компаніями.

Третій блок роботи регулятора стосується боротьби зі зловживаннями на ринку. Розробляються відповідні законодавчі акти, які повністю змінять підходи у цій сфері. Зокрема, йдеться про вдосконалення механізмів санкцій, що запроваджуються до учасників ринку, а також запровадження у якості запобіжного заходу процедури оцінювання діяльності профучасників, на базі яких Комісія розроблятиме рекомендації, обов’язкові до виконання. Також НКЦПФР планує проводити розслідування на кшталт тих, які здійснюють регулятори фондового ринку в розвинених країнах. Це дозволить Комісії виявляти зловживання та створювати перепони для їх виникнення у майбутньому.

НАЦІОНАЛЬНИЙ БАНК

Член ради НБУ Василь ФУРМАН наголосив на необхідності посилення ролі держави у вітчизняній економіці. Відповідні заходи та механізми будуть відображені в основних напрямах грошово-кредитної політики, над якими зараз працює Рада Національного банку. Крім того, Україні потрібна стратегія довгострокового економічного розвитку, адже будь-яка програма щодо розвитку фінансового ринку та грошово-кредитної політики є складовою такої стратегії.

Національний банк неодноразово заявляв, що у разі прийняття закону «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» (щодо консолідації функцій із державного регулювання ринків фінансових послуг), він однозначно зможе у повному обсязі виконувати всі покладені на нього функції. Той потужний кадровий апарат, який зараз працює в Нацкомфінпослуг, перейде на роботу до НБУ. Питання лише в тому, яким чином має здійснюватись реформування державних органів. Останню крапку в цьому питанні поставить парламент.

Однак, пан Фурман вважає, що прийняття лише цього закону не вирішить усіх проблем у небанківському фінансовому секторі. Для їх розв’язання необхідно ухвалити ще цілу низку законодавчих актів, наприклад, щодо медичного страхування, пенсійного страхування тощо. Поряд із цим, потрібно прийняти закон про захист прав кредиторів, який дозволить збільшити обсяги банківського кредитування економіки, нову редакцію закону про страхування, а також закони про захист прав споживачів фінансових послуг та про внесення змін до закону про банкрутство. Тільки таким шляхом можна досягти зростання як у банківському, так і в небанківському фінансовому секторі.

ЩО ДУМАЄ РИНОК

На думку Генерального директора Української асоціації інвестиційного бізнесу Андрія РИБАЛЬЧЕНКА, у всіх вітчизняних регуляторів фінансового ринку окрім функції нагляду та заходів впливу є функція розвитку. Однак, ця функція ними не розглядається у принципі.

Тема створення мегарегулятора для України не нова. Проте, ще десять років тому Світовий Банк наголошував на тому, що мегарегулятор не є панацеєю для вирішення проблем щодо державного регулювання на фінансовому ринку. Більше того, після глобальної економічної кризи 2008 року багато країн почали замислюватись над питанням розведення функцій регулювання в окремих державних органах.

Незрозумілим є бажання вітчизняних регуляторів підвищити рівень своєї незалежності. Ті норми з цього приводу, які містяться в нових законопроектах, не спрямовані на незалежність від політичного впливу, а скоріше створюють основу для того, щоб ніколи ніхто не висував до них ніяких претензій за їхні дії.

У цілому, не має значення якою буде модель державного регулювання. Головне, щоб в його процесі були створені сприятливі умови для учасників ринку й, зокрема інвесторів.

Неважливо скільки на ринку буде регуляторів, головне, що б вони реально щось робили, переконана Генеральний директор Української федерації убезпечення Галина ТРЕТЬЯКОВА. Економічна політика держави має базуватися на стабільному фінансовому ринку, де працюють фінансові посередники, що концентрують ресурси, зокрема кошти фізичних осіб, і спрямовують їх на розвиток економіки. Причому повинен існувати ефективний державний нагляд за цими установами з метою захисту та повернення таких ресурсів.

Інституційна спроможність регулятора – це його повноваження, передбачені законодавством, належне фінансування державного органу (сьогодні нормально фінансується лише НБУ) та інституційна пам’ять, яка сконцентрована у кадровому потенціалі. Ринок готовий фінансувати нормального регулятора, дії якого спрямовані на створення рівних прав для всіх фінанустанов, що підвищує якість пропонованих ними послуг та продуктів.

Як зазначив Голова Ради Асоціації «Українські Фондові Торговці» Олексій ПЕТРАШКО, фінансових посередників, насамперед, цікавить існування на ринку таких умов, які дозволяють їм отримувати дохід від своїх операцій. Однак, ключовим чинником є довіра до юрисдикції «Україна», яка включає у себе довіру як до реформ у державі в цілому, так і в кожній окремій галузі, зокрема.

Треба чітко розуміти, що не закони створюють ринок – він формується його учасниками, а законодавство лише його упорядковує. Тому не треба думати, що прийняття якихось законодавчих актів створюватиме ринки. Регулювання завжди  йде за ринковою практикою, а не навпаки. Не треба з регуляторів робити панацею від всіх проблем.

Основними цілями державного регулювання має бути захист прав інвесторів, а також досягнення високого економічного ефекту від ринків, які регулюються конкретними державними органами. Для їх досягнення необхідно збалансувати ступені свобод на тих чи інших ринках та ступені втручання регуляторів.

З прийняттям закону «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» (щодо консолідації функцій із державного регулювання ринків фінансових послуг), на думку Олексія Петрашка, в Україні не з’явиться консолідована модель регулювання та нагляду за учасниками ринку, адже ці функції будуть розподілені між двома регуляторами – НБУ та НКЦПФР. Однак, в нашій країні функціонують фінансові конгломерати, які доцільно регулювати на консолідованій основі. Для цього потрібен або єдиний регулятор, або чітка взаємодія між всіма регуляторами фінансового сектору. Враховуючи це, потрібно прийняти максимально зважене рішення щодо реформи державного регулювання у цій сфері.