Чи самофінансування та створення мегарегулятора покращать ситуацію з бюджетуванням НКЦПФР.

Питання державного фінансування регуляторів фінансового сектора, зокрема, НКЦПФР (Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку) не в перший і не в останній раз підіймається нашим виданням (хоча, не лише нашим). А останнім часом воно активно обговорюється в аспекті самофінансування – як відомо, навіть відповідні законотворчі ініціативи були розроблені, адже протягом останніх років державні асигнування для Комісії становили близько 50 млн грн в рік, що мізерно мало. Дехто вбачає саме в цьому (в іншому підході до бюджетування) спасіння, дехто – в перерозподілі регуляторних функцій і створенні мегарегулятора. Що з цього приводу думає Тарас Козак, Президент інвестиційної групи «Універ», він розповів в ексклюзивному інтерв'ю StockWorld.com.ua.

StockWorld.com.ua: Пане Тарасе, у чому Ви бачите основні труднощі, викликані низьким фінансовим забезпеченням НКЦПФР – в низьких зарплатах і, як наслідок, корупційних ризиках? В поганій якості матеріально-технічного забезпечення чи, може, в неможливості навчання персоналу сучасним методикам регулювання?

Тарас Козак: Дійсно, всім відомо, що Комісія як регулятор фондового ринку катастрофічно недостатньо фінансується. Те, що заробітна плата людей, які регулюють ринок з мільярдним обігом, складає три - чотири тисячі гривень – неприйнятно.

І головний ризик, що існує у зв’язку з цим, – це, звісно, корупція. На ринку ходять чутки, що певні учасники ринку, колишні члени Комісії «дофінансовують» деяких працівників регулятора. Це неприпустимо, але фахівців регулятора можна також зрозуміти, адже прожити на таку зарплатню неможливо. Комісія як регулятор фондового ринку катастрофічно недостатньо фінансується.

Ще один наднегативний аспект – низький рівень матеріально-технічного обладнання. НКЦПФР отримує гігантські обсяги даних, умовно кажучи, муха на ринку не пролетить, щоб регулятор про це не дізнався, але як вони обробляються, аналізуються? Скоріше, просто нагромаджуються. Здається, вся інформація потрібна Комісії лише для того, щоб мати тиск на якусь компанію, що в певний момент потрапила в поле зору НКЦПФР. При бажанні регулятора, зважаючи на наше недосконале законодавство, можна знайти порушення у ледь не кожного учасника ринку. Куди ще говорити про розширення повноважень? Варто піднімати це питання лише разом із підвищенням відповідальності і тільки після того, як буде щось зроблене для розвитку ринку.

SW: Наскільки релевантна ідея самофінансування регулятора у зв’язку з недостатнім виділенням коштів з держбюджету? За рахунок яких саме відрахувань може бути, на Вашу думку, сформований фонд для цього?

ТК: Регулятор намагається вирішити цю проблему, впровадивши деякі зарубіжні практики, а саме самофінансування, але, на мій погляд, це не запрацює в Україні, адже у нас немає такого ринку, як за кордоном. Я бачив на власні очі розрахунки НКЦПФР стосовно того, скільки може бути отримано, і можу сказати, що такі прогнозовані доходи перебільшені ледь не в десять разів. «

Якщо наш регулятор братиме кошти з ринку на забезпечення свого функціонування, то отримає він, як-то кажуть, як з козла молока. При сьогоднішніх обсягах торгів це будуть сльози. І, який би шлях регулятор не обрав, які б операції таким «податком» не обклав, результат буде одним. Якщо ресурси «на регулятор» формуватимуться за рахунок відрахувань з біржових операцій, то контракти сконцентруються на позабіржовому ринку. Якщо за базу братимуться позабіржові угоди, то просто знизиться ліквідність на ринку, спекулянти (у гарному розумінні цього слова) не будуть активними та дієвими. Можемо розглянути і напрям управління активами – що буде, якщо з нього формувати такий спецподаток. Так, в управлінні інституційних інвесторів знаходиться лише 3 млрд грн, все інше – це венчурні фонди, що були створені для легальної оптимізації оподаткування. І, якщо цей механізм буде застосовано до них, то і вони підуть, знайдуться нові канали для зниження податкового тягаря. А НКЦПФР все одно залишиться ні з чим.

SW: Які шляхи вирішення цього питання існують, на Вашу думку?

ТК: Членам Комісії потрібно зрозуміти, що вони не вічні. Вони можуть повернутися на ринок і стати заручниками цих своїх «надбань» чи інших подібних напрацювань – вже від нового складу регулятора. Тому потрібна чесна, щира, відкрита, широка дискусія – аби домовитись, як жити на ринку, як створювати цей ринок.

SW: Учасники ринку, так само як і сама Комісія, постійно говорять про мізерні обсяги торгів, про катастрофічне зниження ліквідних інструментів. Так само не вщухають розмови про нерозуміння державою і органами влади місця і ролі фондового ринку в фінансовій системі координат. Чи має сенс в принципі державі фінансувати той сегмент, який не суттєвий за обсягом, так само як і не зрозумілий його функціонал?

ТК: Ви праві, фондовий ринок майже мертвий наразі. Висловлюючись фразою одного з колишніх голів НКЦПФР, фондовий ринок знаходиться у стані між «ненароджений» і «загиблий». Тож, на мою думку, немає роботи для окремого регулятора фондового ринку. Навіщо утримувати штат регулятора – аби приймати звітність від емітентів цінних паперів, які не хочуть ними бути? Чи складувати обсяги звітних даних від профучасників?

SW: Останнім часом багато експертів пропонують піти шляхом створення мега-регулятора фінансового ринку – на базі Національного банку України. Перший крок до цього вже зроблено – йде робота по ліквідації Нацкомфінпослуг і поділу її функцій між НБУ і НКЦПФР. Як Ви вважаєте, чи поліпшить це ситуацію з фінансуванням регулятора фондового ринку? Або, можливо, цю сферу теж краще віддати «в управління» Центробанку, щоб налагодити бюджетування?

ТК: Дійсно, зараз дуже на часі питання створення мега-регулятора. Але він повинен бути організований не на базі НБУ у його нинішньому стані. Чи, скажімо так, на базі Нацбанку, але після виведення функції монетарної та грошово-кредитної політики. Тобто має бути створений орган, який об’єднає в собі саме наглядову функцію, – за банками, учасниками фондового ринку, фінансовими та страховими компаніями – тобто за всіма гравцями, що зараз регулюються НБУ, НКЦПФР та Нацкомфінпослуг. З фінансуванням цієї установи також, гадаю, не все буде просто, але сподіваюсь, що вдасться вдало побудувати таку модель.

Переваги такого нагляду очевидні: зазвичай банк, кредитний союз, страхова компанія, торговець цінними паперами працюють в рамках певної фінансової групи. І регулювати їх краще з одного центру. До речі, саме таке «розпорошення» функцій між різними регуляторами стало однією з причин «падіння» банку «Михайлівського». Якби в Україні функціонував мега-регулятор, можливо, цьому можна б було завадити, і не довелось би викидати 1,5 млрд грн на спасіння фінустанови та сплату її зобов’язань; цих грошей би вистачило на безбідне існування регулятора протягом кількох років.

Тож, резюмуючи: створення мега-регулятора дійсно на часі. Але про ідею самофінансування в існуючому виді краще забути, без державного забезпечення йому не обійтись.