Ціна питання щодо визначення істинної вартості цінних паперів зрозуміла: від об'єктивності у цьому питанні залежить надійність інвестицій та довіра мільйонів індивідуальних інвесторів. Більше того, наявність справедливих цін стимулюватиме збільшення інвестицій.

Від об'єктивності оцінки вартості активів інституціональних інвесторів залежить надійність інвестицій та довіра мільйонів індивідуальних інвесторів.

Аналіз функціонування національного біржового ринку показує, що одними з найбільш проблемних питань є недостатня ліквідність та невизначеність справедливої ціни фінансових інструментів.

Ці дві проблеми пов'язані між собою, тому вирішувати їх доцільно одночасно, висуваючи вимоги до визначення біржового курсу на підставі показників ліквідності та обсягів обігу цінних паперів.

Біржовий курс з моменту його впровадження в Україні став об'єктом численних дискусій, непорозумінь та навіть скандалів, оскільки найбільш яскраво висвітлив неефективність національної біржової системи щодо достовірного визначення справедливої ціни. Безперечно, цій темі буде присвячено багато уваги.

Мова йтиме про роль цього індикатора для інституціональних інвесторів, проблеми нормативно-правового регулювання процедури котирування, світову практику визначення ринкової вартості фінансових інструментів, причини відсутності дієвого механізму визначення біржового курсу в Україні та шляхи його впровадження.

На тлі якісних і кількісних зрушень у розвитку національного фондового ринку - розбудова інфраструктури, поглиблення інтеграції з іншими ринками, конкуренція фондових бірж - проблема відсутності уніфікованих підходів до визначення справедливої ринкової вартості цінних паперів перестала бути абстрактною.

Сьогодні в Україні, як і в розвинутих економіках, ціни, що формуються на ринку цінних паперів, є важливими орієнтирами для широкого кола суб'єктів, оскільки коло інвесторів як користувачів біржової інформації практично не обмежене.

Певні позитивні зміни на ринку, пов'язані з активізацією у 2009 році конкуренції між фондовими біржами України, майже не позначилися на якості та об'єктивності біржових курсів цінних паперів. Отже, навряд чи вирішення цієї проблеми є лише справою бірж. Очевидно, вона потребує втручання регулятора.

Тимчасом рівень державного регулювання у даній сфері важко визнати достатнім. І це досить дивно, оскільки первинною функцією організованого сегмента ринку цінних паперів якраз і є визначення справді справедливих цін на фінансові інструменти на прозорих, чітко врегульованих умовах.

Найбільш зацікавленими в об'єктивності визначення цін є, звісно, інституціональні інвестори, для яких інвестування - основний вид діяльності. Робота інституціональних інвесторів уже відіграє помітну роль у національній економіці.

Найбільш капіталізованими інституціональними інвесторами є банки. За даними НБУ, на 31 грудня 2009 року частка інвестиційного портфеля у загальному обсязі активів банківської системи склала 4,56%.

При цьому у 2009 році вартість інвестиційного портфеля банків уперше за останні роки скоротилася. Лише за перше півріччя 2009 року інвестиційний портфель схуд на чверть - з 40,6 мільярда гривень до 30,6 мільярда гривень. Втім, це не стало тенденцією: лише за перший квартал 2010 року інвестиційний портфель банків знову зріс з 39,9 мільярда гривень до 50,4 мільярда гривень - до 5,8% активів.

За останні роки значні, за українським мірками, обсяги коштів акумулювали інститути спільного інвестування - ІСІ. За даними УАІБ, вартість їх активів за 2008 рік зросла на 51,8% до 63,2 мільярда гривень. Вартість активів невенчурних ІСІ за 2009 рік зросла з 4,3 мільярда гривень до 6,5 мільярда гривень, тобто на 52,7%.

Загалом 50-60% активів ІСІ вкладено у цінні папери, причому у 2009 році частка паперів в активах невенчурних ІСІ суттєво зросла. Загальна вартість портфеля цінних паперів ІСІ вже порівнянна з вартістю інвестиційного портфеля банків.

Обсяги активів недержавних пенсійних фондів - НПФ - набагато менші за обсяги активів ІСІ, однак темпи зростання відчутно вищі.

За даними Держфінпослуг, за 2007 рік загальні активи НПФ зросли з 137 мільйонів гривень до 281 мільйона гривень або на 105,1%, за 2008 рік - до 612 мільйонів гривень або на 117,8%, за 2009 рік - до 858 мільйонів гривень або на 40,2%.

Основним напрямком інвестування активів НПФ наразі є депозити, хоча їх частка за 2009 рік скоротилася з 56,3% до 40% інвестованих активів, та цінні папери, у які фонди вклали 388 мільйонів гривень.

На 31 грудня 2009 року страховики вклали у цінні папери 11 мільярдів гривень або 46,3% суми активів за визначеними законом про страхування категоріями, прийнятними для формування страхових резервів.

Структура цих інвестицій така: 86,8% - в акції, 5,1% - у корпоративні облігації, 7,9% - у державні цінні папери та 0,2% - в іпотечні сертифікати. Отже, інвестиційний портфель лише національних інституціональних інвесторів сягає 10% ВВП країни.

Саме ці вкладення є утворюючими для національного фондового ринку, бо іноземні хеджеві фонди зазвичай виводять кошти з ринків, що розвиваються, у випадку виникнення проблем з ліквідністю і здешевлення фінансових інструментів.

Тому, незважаючи на необхідність інтеграції з провідними ринками капіталів, орієнтація лише на короткострокові спекулятивні інвестиції іноземних інвесторів навряд чи доцільна.

Відповідно, ціна питання щодо визначення справедливої вартості цінних паперів зрозуміла: від об'єктивності у цьому питанні залежить надійність інвестицій та довіра мільйонів індивідуальних інвесторів.

Більше того, саме наявність справедливих цін, яким довіряють всі учасники ринку, стимулюватиме подальше збільшення інвестицій.